Утворення СРСР: місце та роль України в цьому державному утворенні

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік - Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки - Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично управлялися єдиним центром - ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву „договірної федерації".

Так, наприкінці 1920 р. УСРР і РРФСР уклали „Союзний робітничо-селянський договір". В ньому визначалася суверенність першої. Одночасно проголошувалося, що „із самого факту колишньої належності території УСРР до колишньої Російської імперії не виникає ніяких зобов'язань до кого б то не було". Разом з тим, за цим договором створювалося 7 об'єднаних відомств: військових і морських справ, Вища рада народного господарства, фінансів, праці, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошти й телеграфу. Вони входили до складу уряду -Ради Народних Комісарів РРФСР - і мали лише своїх представників в Раднаркомі УСРР. Це обмежувало функції української радянської держави, яка юридично вважалася суверенною.

3 іншого боку, навіть ця - обмежена форма державності закріплювала існування українського народу як етносоціальної спільності, у тому числі і в своїй назві, встановлювала її кордони, виступала суб'єктом міжнародного права, міждержавних угод, мала своїх дипломатичних представників у 15 країнах.

Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосипом Сталіним. (У квітні 1922 р. Сталін зайняв посаду генерального секретаря ЦК РКП(б)). Комісія розробила так званий „план автономізації", який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської федерації.

В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Християн Раковський та нарком внутрішніх справ Микола Скрипник. Протистояння зі Сталіним дорого коштувало X. Раковському: у 1923 р. його було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а згодом репресовано.

В. Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, включаючи Російську федерацію, на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади. Ця запропонована В. Леніним, форма утворення єдиної держави, була затверджена жовтневим (1922 р.) пленумом ЦК РКП(б).



10 грудня 1922 р. делегати VII Всеукраїнського з'їзду рад схвалили Декларацію про утворення Союзу РСР і проект Союзного договору. 30 грудня 1922 р. відбувся І з'їзд Рад СРСР. За пропозицією керівника делегації УСРР М. Фрунзе з'їзд в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Так на політичній арені світу з'явилася нова держава - СРСР, до складу якої ввійшли Україна, Росія, Білорусія та Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Конституція СРСР позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв'язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б) (з 1925 р. - Всесоюзна Комуністична партія (більшовиків) - ВКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Формально СРСР був федерацією, але фактично - унітарною, централізованою державою. Україна втратила рештки державного суверенітету і незабаром, як і інші союзні республіки, перетворилася на адміністративну одиницю Радянського Союзу.

Проте певні ознаки державності - територіальна цілісність, власний адміністративний і державний апарат збереглися, однак це не змінювало її статусу як частини єдиної держави.

Утворення СРСР було обумовлене дією як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів:

- територіальні межі республік, які увійшли до Радянського Союзу, були
об'єднані в межах колишньої Російської імперії. Між ними існували історично
усталені тісні економічні зв'язки, і як наслідок, певна спеціалізація економічних
районів та розподіл праці;



- у роки громадянської війни 1917-1920 рр. між радянськими республіками
склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський
та дипломатичний союзи. Виникла так звана „договірна федерація" радянських
держав, де функції загальнофедеративних органів влади виконували органи влади
Радянської Росії;

- головною ж причиною утворення СРСР стало посилення впливу у всіх
республіках єдиної, жорстко централізованої більшовицької партії, керівництво якої
взяло курс на негайне об'єднання республік в єдину державу і здійснило це
об'єднання за власним сценарієм.

Отже, УСРР була державою, суверенітет якої істотно обмежувався відповідними статтями конституції СРСР. Така ситуація зберігалася практично до останніх днів існування союзної держави.


4792214083770827.html
4792271316077407.html
    PR.RU™